Форма входу

Пошук

Календар

«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 92

Друзі сайту








Вітаю Вас Гість | RS

«Чого б ти не навчався, ти навчаєшся для себе »

                                                               Петровій         
Головна | Реєстрація | Вхід
Школа i педагогічна думка у Європі в епоху Відродження




Під Відродженням
умовно розуміють епоху культурного й ідеологічного розвитку ряду країн у
Західній i Центральній Європі, яка охоплює історичний період XIV-XVI ст. і
характеризується високим підйомом у науці, літературі, мистецтві. Європейське
Відродження почалося в Італії у XIV ст., а звідти перейшло до Франції i в інші
країни. Спочатку ця епоха усвідомлювалась як звільнення від впливу церкви,
розрив з середньовічним релiгiйно-схоластичним світоглядом та звернення
поглядів до античної культури. Звідси i назва: "Відродження", "Ренесанс".



Характерною
ознакою культури Відродження стають ідеї гуманізму, у зв’язку з якими
формується новий погляд на світ i людину. Гуманізм витісняє середньовікову
аскетичну доктрину, протиставивши теології світську науку, поставивши у центр
уваги людину, яка в ідеалі повинна бути життєрадісною, сильною духом i тілом,
яка має право на земну радість i щастя.




 Ідеї гуманізму
проникають i в тогочасну педагогіку, яку ще називають гуманістичною
педагогікою.



 Педагоги-гуманісти
піддали різкій критиці всю середньовічну схоластичну систему виховання і
навчання, протиставили їй таке виховання, що розвиває людину розумово і
фізично, формує в неї високі моральні якості.



 Одним із головних
завдань гуманісти вважали ознайомлення учнів з кращими творами латинських і
грецьких авторів, з біблією й іншими джерелами в оригіналі, у неспотворених
церквою формах.



 Ряд гуманістів
вимагали окрім вивчення історії та античної літератури ще й поширення через
школу реальних знань, вважали обов’язковими для вивчення такі науки як
математика, астрономія, природознавство, географія, ознайомлення з різними
видами людської діяльності.



 Проголошувалась
ідея гармонійного й багатостороннього розвитку особистості дитини, що було
притаманно ще античній педагогіці. Ця ідея відображає ідеал ренесансної людини.
У повній відповідності з античністю педагоги-гуманісти дбали, щоб формувалось
здорове тілом i духом підростаюче покоління.



 По-новому
розуміючи мету і завдання виховання, гуманісти проголошували загальну повагу до
дитячої особистості, заперечували сувору дисципліну та тілесні покарання. Вони
відзначали необхідність враховувати особливості дитячого віку,
індивідуалізувати навчання і виховання.



 Новими були
підходи і до методів навчання та виховання. Гуманісти вважали, що у процесі
навчання і виховання діти повинні набути здатність активно мислити, самостійно
пізнавати оточуючий світ. Для цього роботу у школі треба зробити привабливою
для дітей, щоб навчання розпочиналось з ознайомлення з речами, а потім уже зі
словами, що їх означають. Правилам повинні передувати факти, узагальненням –
спостереження. Слід широко використовувати з пізнавальною метою прогулянки,
екскурсії, ігри тощо.



 Важливою звучала
вимога багатьох гуманістів здійснювати навчання у школах рідною мовою.



 Гуманісти
по-новому ставили питання про освіту жінок, вважаючи, що вони мають право
навчатися у школах різних типів.



 Гуманізм охоплює
перш за все тогочасну педагогічну думку i не вносить кардинальних змін в
освітньо-виховну практику. Він дістав своє вираження у поглядах та діяльності
багатьох мислителів.



 



Еразм
Роттердамський
(1466-1536) –
відомий нідерландський письменник-педагог,
гуманіст, один з перших дав критику       середньовічному вихованню й освіті. У своїх
сатиричних памфлетах "Похвала глупотi" та "Грубі вчителі" він висміяв тогочасну
школу, де вчителі кати вбивають у дітей будь-яке бажання вчитися. Критикуючи
зміст i методи навчання, Роттердамський вважає, що це навчання повинно бути
легким, приємним, враховувати інтереси дітей.



 









Франсуа Рабле
(1494-1553) – французький письменник, вчений-гуманіст. У своєму романі
"Гаргантюа i Пантагрюель", який є гострою сатирою на весь спосіб
середньовічного життя, піддав нищівній критиці схоластичне виховання. Він
першим запропонував i описав нове гуманістичне виховання, яке пов’язав
передусім з реальними, практично корисними заняттями, з продуманим режимом дня
дитини, багатосторонньою освітою, що дає реальні знання, розвитком самостійного
мислення, творчості й активності.



 




Мiшель Монтень
(1553-1592) – французький мислитель-гуманіст, представник філософського
скептицизму. У творі "Досліди" розробив ряд важливих положень гуманістичної
педагогіки. Він пропонував розвивати у дітей критичне мислення, яке не
зупиняється перед авторитетами; обґрунтовуючи необхідність всебічного розвитку
дитини, Монтень вперше висуває ідею пріоритету морального виховання перед
освітою (цю ідею в подальшому підхопив i розвинув відомий педагог XVII ст. Дж.
Локк); високо була оцінена педагогікою наступних століть й висунута ним ідея
відмови від примусу в навчанні (ця iдея виявилась свого роду основою теорії
природного виховання у Руссо).



 






Педагогічні
вимоги гуманістів торкалися в основному дітей із знатних сімей. Виключення у
цьому відношенні складали представники раннього утопічного соціалізму: в Англії
Томас Мор (1478-1535), в Італії Томазо Кампанелла (1568 – 1639). У них боротьба
за удосконалення суспільства пов’язувалась з інтересами всього народу. Т.Мор у
творі "Утопія" i Т. Кампанелла у творі "Місто сонця" змалювали у фантастичній
формі утопічні за своєю суттю комуністичні суспільства.  Зокрема, Т. Мором було висунуто ряд нових
педагогічних ідей:


–        ідея загального громадського виховання для всіх дітей;


 


–        принцип обов’язкового для всіх навчання;


 


–        ідея навчання рідною мовою;


 


–        рівність чоловіків i жінок в одержанні освіти;


 


–        ідея трудового виховання, поєднання навчання з працею;


 


–        висунуто  ряд думок про широку організацію самоосвіти.


 



Вітторіно да Фельтре (1378-1446) –

італійський педагог-гуманіст, створив школу під назвою
"Будинок радості", яка стала зразком для створення нових гуманістичних шкіл у
різних країнах Європи. Ця школа знаходилась у мальовничій місцевості. Тут
виховувались діти вищої аристократії, хоч попадали i найбільш обдаровані діти з
неаристократичних кіл. Велика увага приділялась фізичному вихованню (ігри на свіжому
повітрі, фехтування, верхова їзда) та розумовому розвитку дітей (вивчення
латинської i грецької мов та літератури, математика, астрономія,
природознавство, логіка, метафізика, музика, живопис). У школі не було тілесних
покарань, виховання здійснювалось за допомогою нагляду i особистого прикладу
вихователів.



 



Щодо освітньо-виховної практики, то педагогіка гуманізму на ній мало

відображалась. Школи залишались типово середньовічними. Виключення складали
лише окремі школи гуманістів. Продовжували розвиватись міські школи, в
більшості яких навчання здійснювалось рідною мовою. Тут здобували початкову
освіту діти ремісників i торговців. В цей же час виникають школи для дівчат, як
правило приватні, але були й державні

Copyright MyCorp © 2018