"Досліди” Монтеня – справжня криниця життєвої мудрості, кожне слово та речення хочеться вивчити напам’ять. Французькою мовою слово "дослід” звучить як "есе”. . . Отже, виникненням літературно-філософського жанру роздумів над конкретними історичними фактами минулого та теперішнього, побутом та менталітетом людей різного соціального стану, рівня культури ми зобов’язані Мішелю Монтеню. Стимулом для виникнення нового жанру була, передусім, неспокійна атмосфера у феодальному світі, де народжувався новий клас – буржуазія, але не відгриміло ще відлуння середньовіччя. Громадянські та релігійні війни між знаттю та монархією, між протестантами та католиками – усе це знаходило відбиток у Монтеневому стилі. Його широкий і коромольний на той час світогляд, своєрідний гуманістичний скептицизм спрямовані проти забобонів, рудиментів віджилої епохи, церковної ортодоксії та схоластики, жорстокості та цинізму правителів. Монтень піддав тонкій критиці моральну структуру вже цивілізованого, але ще просякнутого варварським духом суспільства, порівнюючи його з набагато гуманнішим, по суті, духовним світом дикунів. Розповідаючи при тому про свій власний досвід, схильності, любов до здорового глузду, Монтень створює реалістично правдивий критичний автопортрет. Змішаний зі скепсисом, здоровий глузд висувається їм як основний принцип ідеального суспільства.

Праця життя Монтеня вповні втілила всі його погляди на життя, всі найсерйозніші й найсміливіші сподівання. Треба неодмінно підкреслити надзвичайну жанрову насиченість "Дослідів”: взявши за об’єкт своїх роздумів якусь тему або предмет, Монтень дає вичерпну характеристику – після прочитання книги не виникає жодних питань, не залишається почуття недовисказаності. В стилі "Дослідів” багато запозиченого у середньовічних латинських наукових, філософських трактатів, надто ж у тих самих схоластів, які, безжально критикуючи та переробляючи, однаково донесли до епохи Відродження твори античних філософів. Отже, неможна казати про те, що кожне есе "Дослідів” займає своє місце, що всі вони взаємопов’язані і послідовно витікають одне з одного. Хоча, звичайно, ніщо не буває випадковим.

Глибина розуміння людської душі Монтенем і тут вражає. Відійшовши від своєї звички ілюструвати усе цитатами та сюжетами античності, він вдається до самоаналізу. "Більшості умів, щоби ожити, потрібні нові враження: мені ж вони потрібні більше для того, чтобі прийти до себе та заспокоїтися, бо найголовніше зайняття – самопізнання. "Ось, либонь, найважливіше кредо Монтеня. Самопізнання, інтравертність, намагання зрозуміти світ через себе, а не себе через світ. Далі автор аналізує різноманітні особливості свого характеру. Він підкреслює, що його незвичайність та холодність у спілкуванні позбавила його прихильності багатьох людей, але водночас він здатен заводити міцну і піднесену дружбу. Далі Монтень переходить до стосунків між слугами та панами, і доходить висновку, що "нелюдяно та вкрай несправедливо надавати настільки велике значення неістотній, дарованій долею перевазі, і порядки, встановлені в домах, де різниця між панами та слугами відчувається найменш різко, здаються мені найкращими. " Звідки такий гуманізм, такий нетрадиційний підхід в епоху кривавих винищень цілих народів за релігійною, соціальною ознакою,  в вік колонізації та работоргівлі, насилля та темряви?

Остання глава "Дослідів” – "Про досвід” – повинна була б завершувати третю книгу зокрема і всю працю в цілому. Але вона виглядає скоріше не як жирна крапка, а як розважливе напучування читачеві: "Найпрекраснішим, як на мене, життям живуть ті люди, котрі рівняються на загальнолюдську мірку, в дусі розумі, але без усяких чудес та незвичайностей. Старість же потребує більш м’якого ставлення. Хай буде милостивий до неї Бог здоров’я та мудрості, та хай допоможе він їй проходити життєрадісно та в постійному спілкуванні з людьми. " Це все, чого міг бажати автор "Досвідів” після того, як залишив у найближчій перспективі своїм близьким, а у дальшій – всьому людству цей геніальний твір.

У книзі є звернення до читача, де Монтень заявляє, що не шукав слави і не прагнув принести користь, - це перш за все щира книга, а призначена вона рідним і друзям, щоб вони змогли оживити в пам'яті її образ і характер, коли прийде пора розлуки - вже дуже близькою.

План

1. Різними способами можна досягти одного і того ж. "Дивовижно суєтне, воістину непостійне і вічно вагалося істота - людина".

2. Про скорботи

3. Наші відчуття спрямовуються за межі нашого я.

4. Пристрасті душі виливаються на уявні предмети, коли їй не вистачає справжніх.

7. Про те, що наші наміри є суддями наших вчинків.

8. Про неробства.

9. Про брехуна

10. Про мови живий і про мови повільною

11. Про стійкість.

12. Наше сприйняття блага і зла в значній мірі залежить від подання, яке ми маємо про них. "Кожен, хто довго мучиться, винен у цьому сам".

13. Про страх.

14.Не можна судити, чи щасливий хто-небудь, поки він не помер.

15. Філософствувати - це означає вчитися вмирати.

16. При одних і тих же наміри побічні може різне.

17. Про виховання дітей.

18. Доля нерідко надходить розумно.

19. Про існуючі серед нас нерівності.

20. Про сон.

21. Про старовинні звичаї.

22. Про вік.